«Робиш анестезію на операції – тремтить скло, тремтить все. Щоразу думала: зараз нас всіх накриє»
«Одна за одною, швидкі за годину доправили нам близько 50 пацієнтів з евакуаційного потяга»
«Болісно було дивитись, що обстрілюють житлові райони. Помирають невинні люди»
«На нас чекає серйозне випробування. Близько 15 млн українців можуть зіштовхнутися з психічними розладами»
.jpg)
«Ти не можеш сховатись, перечекати. Бо ти – лікар, і від тебе багато залежить. Життя людини – у твоїх руках»
«У нас було до 10 викликів на добу. Ми виїжджали і не знали, буде приліт по нас чи ні»
%20(1).jpg)
«Загроза для наших реанімаційних новонароджених була і з неба, і у підвалі»
.jpg)
«Не міг збагнути, що у XXI столітті діти можуть гинути від ракет, які летять із сусідньої країни»
«Ми не могли повірити, що росіяни просто впритул розстрілюють цивільних»
«У вухах була ватна тиша і якісь далекі, слабкі крики людей, а навколо – хмара пилу»
«Складні травми потребують запровадження нових операцій, яких ми не робили раніше. Але вони були рятівними для людей»
«Найважче – це нести відповідальність за всіх пацієнток і колег, коли ти старша на зміні, а поряд щось бахкає»
«Зашиваєш пацієнта, а він розказує, як на його очах трьох друзів убили»
«Окупант сів у нашу машину, зняв автомат із запобіжника, впер мені в стегно лівої ноги і наказав: «Будєтє дєлать всьо, что я скажу»
«Бігли під свистом снарядів, що пролітали поряд, падали від вибухової хвилі, та все одно надавали допомогу»
«Найбільше запам’яталася трагедія на вокзалі Краматорська. Ми тоді прийняли більше 20-ти постраждалих. Я три доби не виходив із лікарні»
«Промайнула думка, що нас усіх зараз розстріляють, та я продовжив непрямий масаж серця»
«Такі виїзди, як у Краматорськ після ракетного обстрілу вокзалу, не забуваються»
«Це були дні пекла. Над головою скидали бомби, а на руках помирали діти»
«З недоношеними дітьми спускатись у підвал важко, небезпечно. Одразу починалися ускладнення»
«Виють сирени, за вікнами майорить український прапор і… кричить новонароджена дитина. Життя триває»
«Про ці п’ять місяців можна вже сидіти і писати книжку з історіями. Ми всі викладалися на максимум»
«Їдеш, реанімуєш хворого з інфарктом – по темряві, через блокпости, а навколо щось без перестанку гупає, вибухає, падає…»
«Я приїхав першим і почав сортувати пацієнтів. Вся Сергіївка була в диму, люди в паніці благали про допомогу»
«Снаряд упав за 100 метрів від нашої підстанції, ми везли по 2-3 постраждалих у машинах швидкої»
«Бувало, у приймальні чекає 18 пацієнтів, а я – одна. А що робити, так працювали»
.jpg)
«Я бачила сльози на очах медиків, залиті кров’ю халати, але ми всі трималися, всі розуміли»
«Мати ридала і закривала сину рани пальцями у швидкій, поки ми намагалися врятувати хлопця»
«38 років я працюю медсестрою, але досі не можу дивитися, як на операційному столі зупиняються дитячі серця»
«Я була єдиною лікаркою на більш ніж 70 дітей. Просто поїхати і залишити їх? Я не змогла»
«На щастя, всі, кого рятувала моя бригада в ТЦ «Амстор», — вижили, з ними все добре»
«Від мого рішення залежало майбутнє рідного племінника. Це важко»
«Завдяки простим людям і мужнім медикам звичайна лікарня в Димері гідно протистояла окупації»
.jpg)
«Три тижні ми жили в бомбосховищі пологового, бо ніхто не знав, що буде»
«Те, що я побачив з 24-го лютого – перевернуло все моє життя»
«Найважче, коли приїжджаєш на місце «прильоту», а там – діти»
«Оперували тяжкі поранення під ліхтариками мобільних телефонів»
«Щодня бачимо, як в один момент від вибухів обриваються життя»
«Чуєш тривогу, хапаєш дитину — і в підвал. Лікували просто там, під бомбардуваннями»
«Коли під час складної операції зникає світло – секунда дорівнює нескінченності»
