Психіатр, завідувач психіатричного відділення первинного психотичного епізоду КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3»
Багатьох ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) «накриє» після війни, у когось він є уже зараз. Буде складно, але потрібно працювати. І з такими медиками, як у нас – відданими, вмотивованими, неймовірними – все вийде.
Ці стани настають раптово. Депресія, тяжкі психози з галюцинаціями. Більшість психічних захворювань не залежить від зовнішніх факторів, але війна – це величезний стрес, який може стати спусковим гачком для рецидиву.
У перші ж дні війни ми з жінкою приїхали до лікарні та лишились там жити. Почалися ракетні обстріли, а на вулицях Харкова вже йшли вуличні бої. Ми з колегами медиками зачинились, боялись виходити назовні кілька днів поспіль. Із нами були і пацієнти, і родичі, які застрягли у комендантську годину, і медичні співробітники з Північної Салтівки з дітьми і тваринами, чиї квартири постраждали від обстрілів. Усіх потрібно було годувати, одягати, переміщати у бомбосховище за тривог.
Пацієнти, які раніше бачили янголів і демонів, почали вважати, що за ними стежать спецслужби росії або їм потрібно служити в СБУ. Чи вони «зробили щось погане і є причиною цієї війни». А після кожного обстрілу до нас привозили одного-двох, які не витримували і зривалися у психоз. Самі собою вибухи, окупація, втрата близьких не є причинами психічного захворювання. Але є останньою краплею, яка ламає психологічний захист схильних до психозів людей.
Та вже зараз ми можемо його відчути, жахаючись гучних звуків, грюкання дверей, вихлопів авто. Близько 15 мільйонів українців можуть зіштовхнутися з психологічними та психічними розладами різного ступеня тяжкості. Бо ця війна відрізняється від решти. Вона – у реальному часі.
Соцмережі, відео реальних боїв, справжніх смертей, руйнувань – заблюреної, але жорстокості. Все це посилює ПТСР у безліч разів. Люди, які сиділи у підвалах, пережили обстріли, доволі довго звикатимуть до тиші у мирний час. А серед тих, хто лишились з інвалідністю, буде багато депресій та інших психічних розладів. Держава готується до цього. Олена Зеленська спільно з МОЗ та за підтримки ВООЗ запроваджують Національну програму психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, яка передбачає роботу за різними напрямами і допомагатиме населенню України впоратись із ПТСР.
Наприклад, коли волонтери привезли нам одяг із секонд-хенду — ви би бачили очі пацієнтів та нашого персоналу! Люди просто розквітали. Перебирали речі, влаштовували показ мод, дуркували, сміялися. Це була така потужна терапія! Пацієнти виходили з прострації, раділи, як діти. Цей одяг став віддушиною, зблизив нас і одягнув тих, чиє житло розбомбили.
Вчимося цінувати прості речі, як у заповіді Віктора Франкла. Раділи, коли волонтери привезли теплу піцу. Коли з’явилось паливо, і я привіз шаурму. На Великдень пекли паски, зараз робимо ремонт. Усі дивляться на нас, як на божевільних, а ми фарбуємо стіни у кольори веселки. Справдилася моя мрія, давно хотіли зробили барвисте відділення.
Є літній лікар, який міг би виїхати за кордон, а щодня ходив пішки у лікарню, коли не було транспорту. Є лікарка, яка жила тут зі своїм 15-річним сином і бігала лікувала пацієнтів під обстрілами. Є постові медсестри, які перші тижні не покидали робочого місця. Є мій «заступник» — старша медична сестра, яка мотивувала весь персонал від перших днів війни. А коли бракувало персоналу, вона була і за санітарку, і за медсестру, і за маму для хворих дітей, і за буфетницю. Ніхто не вважає це героїзмом. Ми просто робили свою справу.
Не уявляю, що міг би робити щось інше. Не поїхав із міста, навіть коли з’явилась можливість. Як сказав наш головнокомандувач: «Нам всім буде важко, але ніколи не буде соромно». І я на 100% упевнений у нашій перемозі.
