Тоді ми зрозуміли, що війна стосується кожного українця у будь-якій точці нашої країни.

Ми зустрілися з війною віч-на-віч. Ми дивились в очі пацієнтам, які постраждали від війни на нашій землі! До нас привозили і привозили поранених. З мінно-вибуховими травмами, ампутованими кінцівками, жахливими опіками та вирваними шматками тіла. Цей день змінив нас. Таких поранень не бачили навіть волонтери і лікарі, які приїжджали до нас із-за кордону. Та ми впорались.

З-поміж 20-ти «червоних», які тоді були і потребували невідкладного медичного втручання, помер лише один. А ми розробили план дій на випадок таких численних надходжень. Створили алгоритми для діагностики і умови для сортування пацієнтів, залежно від їхньої тяжкості. Розробили мультидисциплінарні команди для надання допомоги при політравмі, впровадили застосування цільної крові у хворих із критичними кровотечами.

Потім ми приймали постраждалих після обстрілів Львова, Львівської області, Вінниці. Постійно вдосконалювали свої навички. Ми завжди маємо сподіватись на краще, але бути готовими до найгіршого.

Приймаємо поранених зі Сходу, які прибувають евакуаційними потягами, каретами швидкої допомоги і навіть гвинтокрилами. А також беремо участь у закордонній програмі евакуації, коли люди проходять перший етап лікування у нас, а потім виїжджають у країни Європи, до США, Канади для реабілітації та протезування.

Чи важко зараз працювати? Звісно. Бо, прийнявши страшну реальність і пройшовши перший етап психологічного стресу, ми зустрілися з новим випробуванням. Поглянути в очі людям, які прокидаються від наркозу, і сказати, що в них відсутні кінцівки, померли рідні, зруйноване житло... Що вони вже ніколи не будуть такими, як раніше. Пережити біль і відчай, коли вони дивляться на тебе і питають: «Як мені далі жити?» Це найтяжче. У тебе самого всередині діра, а потрібно емоційно підтримати пацієнта, наповнити його вірою та внутрішньою силою – продовжувати боротися за життя.

І ти не можеш нікуди  поїхати, сховатись, перечекати. Бо ти – лікар, і від тебе багато чого залежить. Життя людини – у твоїх руках! Це не тільки про обов’язок, це про совість і особисту відповідальність. Бо ти можеш допомогти своїй країні, принести їй користь. Ми щоранку і щовечора молимося з надією на перемогу. Мріємо жити і працювати у мирній, вільній та незалежній Україні.